Марія, співробітниця ВО "Електрон" в 1971-1994 рр., згадує останні роки роботи:

"І. Ясненько. А от розкажіть ще трішки от про цей момент, коли вже от кінець 80-х -
початок 90-х, оця перебудова, от незалежність, як все почало мінятись на заводі.

Р. До якого ж я року там працювала...

І. Ви казали, що...

Р. До 86-го, нє, 96-го.

І. До 94-го ви казали.

Р. До 94-го, бо я так вже ті... Ну, як там було, ну, останні роки були дуже тяжкі. Роботи такої не було, працювали по кілька днів на день... на тиждень. Ну, тяжко було, вже не та обстановка. Грошей так не хватало. Ну, дуже тяжко було, дуже-дуже було тяжко. Потім, як я перейшла в другу роботу, то то таке щастя було, я не знаю. Я шось місяць попрацювала, шось там, пам'ятаю, я навіть там, шось там трохи малювала, малювала проекти. А потім отримати зарплату, я боялася брати. Я привикла, шо то ні... а тут мені дають гроші. Я кажу: «Я шо, заробила їх?» Це так смішно було. Справді було дико для мене. Тут так, нормальна така зарплата була в управлінні охорони. Вже там я відчула зарплату".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.