Василь, склодув ВО "Полярон" розповідає про 1990-ті на заводі:

"На тому рівні, який я бачив, я там вище ж не бачив, заводоуправління, я не знаю, що там відбувалося. Там начальник цеху в нас дуже прийшов Бондарчук, такий прогресивний, то він ходив завжди з усмішкою, все нормально. Наше таке ближче керівництво, ну, відбуваються процеси, ніхто навіть собі глибоко не задавав. Но вони розуміли, що буде відбуватися насправді. Пішли от перші перебої зі склом. Бо там на Кавказі війна почалася, то було перше, що, що ми якби відчули. Вже стало тяжче робити. Ті ж самі йожики, не було з чого, відповідно, було зрозуміло, що воно
валиться. Ну і там автоматично почав собі шукати якісь інші місця заробітку. Можна було ще там лишатися, працювати. Але вже на роботу можна було так не ходити. Ніхто тобі дуже нічого не казав, бо там та робота, що мало залишилося і треба розділити було між тими, хто там приходив постійно. Я говорю про нашу дільницю. Може в інших по іншому було. І ми так чим раз менше, чим раз менше, чим раз менше. Потім вроді би був трьохденний робочий тиждень, здається. Але я тоді вже взагалі не ходив. А потім хтось мені каже, приїдь, забери трудову книжку, бо все, бо участок
закрився та й все. Скінчилось та й скінчилось".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.