Володимир, економіст ВО "Полярон", описує територію підприємства в 1980-их роках:

"... Заходиш на територію заводу, тільки туди прийшов, бачиш з лівої сторони здоровенна, ну, вона була маленька, а зараз здоровенна ялинка. Зараз уже її, мабуть, немає. Її наряжали на Новий рік. Вздовж була алея. На алеї були фонтани. Та алея проходила, зараз скажу, скільки метрів, десь сто метрів.

І. Так.

Р. Ширина тої алеї була десь порядка сорок метрів, ширина. І на тій алеї були (…) між цехами і фонтани були, між (…) фонтани. Тобто підсвітка була і так далі. А самі фонтани викладені були з кольорового такого каміння, і в тому була вода. Кругом були клумби квітів. Повністю по всьому «Поляроні», де б ви не пішли, це не то, шо була якась стежка. це були широкі дороги і могли розвернутися дві машини. Але там машини не їхали, по цілому «Полярону» машини не їздили. Там була тільки туда аж, кругом, якраз цех ішов. А тут були всьо повністю, і шлагбауми, шоб тільки люди ходили. І всюди росли оці
озеленіння. Ялинки, туї, ті, як його, як називається те зелене, забув... шпарагус, як його, скажіть...

І. Живопліт, можливо?

Р. Ні-ні, то живопліт, то само собою... нушпан, нушпан, нушпан, нушпан. Знаєте, шо таке нушпан чи нє? Коли (…) святять. (…) святите? Там таке чіпляється.

І. Ага, ясно, ясно.

Р. Нушпан називається, такі листочки зелені має. По всьому «Поляроні», то було всьо, то спеціально людина то всьо стригла, обстригала і так далі. І туї всюди, всьо було в туях, так шо... А липа, от як «Полярон» є, з зовнішньої сторони ті липи ше і тепер стоять. Такі були липи, тому шо таке було виробництво, шо тополі, то тополі не могли бути, бо вони пух пускали. Там мала бути така чистота. Навіть, кажете шкідливе, мікросхеми, вони мали бути в такій чистоті, ті лампи. У білих халатах і цьому. Як воно могло бути шкідливе, якшо мала бути ідеальна чистота, розумієте. Я кажу, хто не був зв'язаний з «Поляроном», тим усим можна казати: «А, та то було шкідливе, та то цей». (…) так шо озеленення було на «Поляроні», коли прийшов Чалов, Чалов коли прийшов там генеральним директором, то він то любив. А тротуари які були, з поребриком, з Грузії десь привозили той поребрик, то всьо граніт такий, то всьо блистіло. (…) стежки, цілі тротуари були. Ти йшов, як то кажуть, не поламано, нічо, всьо відремонтовано. Як я йшов на «Полярон», то було всьо укладене тими плитами, п'ятдесят на п'ятдесят, сходики по тому поребрику, всьо супер було. Клумби, перед «Поляроном» які клумби, все було у квітах завжди. Цілий цех працював на то. Вони завжди ходили, підстригали. Квіти були, будем казати, з ранньої весни до пізньої осені. Всьо повністю було у квітах, і в розах. Там жінка ще одна була, то вона в тому взагалі кохалася. Вона зранку з п'ятої години вже на тих клумбах сиділа. Так шо то інша історія..."

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.