Віра згадує досвід відвідин дошкільного закладу наприкінці 1960-их років:

"Були, і ясла були. То зразу коло заводу. То садочок був. Ясла. Садочки, оттут во, як ми переселилися, то два садочки були. Один ще є, а другий то перебудували на особняк, купили. Но діти мої не були, вони не такі, що могли. Хворіли страшно. Ну та я свого меншого в садочок дала тут. То поки на роботі. Я кажу, вважайте, він може, він дуже з алергією, може і та ртуть, що я робила тут. То звичайно, що на нього подіяло. Я кажу, вважайте, то було зимою, не виводіть його на прогулку, нехай буде в групі і все. і я проробила до пів першої, біжу вже в садочок просто, щоби його забрати. І що я бачу? На дворі правда сонечко, мороз, дітей в групі нема, а мій малий, вікна, одне відкрите, друге, а він на підлозі бавиться. Ну то хіба я ту дитину залишу? Я говорю, ну як ви могли так зробити? - А нам треба групу провітрити. Я кажу, ви не знаєте, що дитина перестудиться? Вікна повідкриті, зимою. – А ви говорили, щоб він не виводити надвір. Я кажу, не в тому, щоби він, щоб він не перестуджувався, а ви його перестуджуєте. То таке ставлення було, що краще було вдома залишити".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.