Ігор, конструктор ВО "Електрон" з 1975 р., описує робочий момент в п'ятому цеху:

"І. Я от ше хотіла запитати от стосовно конфліктів. Чи, можливо, були якісь конфліктні ситуації, особливо вже коли були на керівних посадах?

Р. Були, були. От я пригадую випадок, значить, нам треба було в корпусі, де був п'ятий цех, поміняти підвісну дорогу, яка поставляла кінескопи на, в тринадцятий цех. Там треба було зварювальні роботи провести. Ну, і дозволили в кінці робочого дня, десь після шостої години. Ну, але шоб вести зварювальні, у нас була своя пожарна служба. Був такий там начальник Свірідов Борис Іванович. Ну, такий був дядько досить вимогливий. Він там всіх ганяв, ті чайники, електрочайники, не дай боже, хтось побачив на столі, вже штрафував. Ну, дисципліна було чітко. І кожний раз, коли проводились зварювальні роботи, треба було отримувати в пожежній частині нашій дозвіл на проведення таких робіт. І вони там виділяли якогось свойого співробітника, який то контролював, шоб там, не дай боже, шось не загорілось. Але то була така робота нагальна, знаєте, ну, от треба було зробити і все. І не було часу. А то вже після четвертої години пожежників нікого не було. Мій майстер пішов туда за тим, оформити той дозвіл –— нема нікого. Він прийшов, каже, я кажу, все одно ідем робим, мусим зробити. Я сам пішов туда. Думаю, піду на всякий випадок, мало шо може бути. Як у воду дивився. Тільки люди почали робити, прибігає Свірідов, начальник пожежної. Як почав кричати, я вас всіх тут уволю, я вас всіх тут всьо, негайно до мене, з криками, чуть не матом. Я кажу: «А шо ти хочеш? Тут, дивися, тут прибрали, паперу нема, картону нема, вода є, вогнегасники є. Ми все зробили для того, шоб, не дай боже, шось загориться». –— «А дозвіл?» –— «А, –— кажу, –— де твої люди були?» –— «Всьо, я нічого не знаю». Кажу: «Ну, то шо, ідем до Коробенка. Головний інженер, хай, шо він скаже». Він там мать, всьо, біжить впереді мене до Коробенка. Прибігає, заходим до Коробенка, я ззаді захожу. А він до Коробенка, вот, вот... на мене пальцем, всьо, « он там варит, он там пожар устроит мне», все, «некому смотреть, там никого нет». А він на мене дивиться, Коробенко, каже: «Ігор, в чому справа?» Кажу: «Та справа в тому, шо ми не могли оформити дозвіл, тому шо йоголюдей нікого немає». Коробенко як встав, як кулаком стукнув по столі, до нього каже: «Марш звідси! Стань там і стій, поки вони будуть працювати!» (сміх) Той побілів, зразу хоп, руки по швам, кругом і пішов. Ну, така була ситуація смішна вроді, але справедлива".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.