Віра описує роботу в цехах № 1 та 5 заводу № 24 (Полярон) в 1961-1977 рр.:

"я поступила в цех, такий дуже тяжкий, то взагалі ще він не був розбудований і то в одному приміщенні, там знаходилося стільки тих операцій. І заварка, і відкачка. Я на відкачку поступила. то треба було викачувати балони на такі, таку пічку паяли труби, вони потому під температурою високою і відкачували те повітря. То було дуже горячо і такий шум був, то пекло. По сусідству, то обрізували ті балони і там інша операція, то було просто страх. Але я там недовго попрацювала. І
перейшло в п’ятий. То був перший цех називався, я перейшла в п’ятий цех. То я вже прийшла на, ну, вже прибори контролювали. То вже готові прибори. То я на строк служби більше перейшла. Називається строк служби. То були стенди такі високі і різні прибори. Там, ну знаєте, як строк служби, давалися терміни, що вони працюють. І було так, ну, напевно п’ять стендів різних і різних приборів були. То потому додавали інші там стенди, все. І то треба було там якийсь час витримувати їх і виключати. То була висока частота і дуже вони потужні були. А були самописці і вони контролювали.
Так, що не можна було, щоб схибити, щоби якось то. І в той час виключали, в один і той час виключається то і то, і там скільки там хвилин 15-10, і знову включається, і вони знову працюють. Самописці такі були вмонтовані і ті самописці писали, і видно було, коли вони виключаються і коли включаються. Працювали ми по шість годин. То робота шкідлива. То з пів
першої до пів сьомої. І з пів сьомої до пів першої. Так круглу добу. По сім годин працювали".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.