Роман, заступник головного технолога з 1976 р., про свій робочий день:

"Ну як виглядав? Можу вам сказати, що прихід на завод, приходиш, ну, я рано не використовував службову машину, щоб добратися. Я йшов до площі Петрушевича, там сідав на тролейбус, проїхав собі кілька зупинок до автобусного заводу. Переважно адміністрація де зустрічає, на прохідній. Зустрівся на прохідній, йдеш по цехах подивитися, що змінилося. Ну бо там. Бо цехи різні. Я кажу, і в три зміни, і в дві зміни. Ідеш і якісь такі вузькі місця, що десь затримуються чи в гальваніці, чи стала лінія, чи конвеєр зупинився, чи ще щось. А йдеш, що як, проходиш і дивишся за якістю виробництва. Тим більше, я як спеціаліст по зварюванню, то я знав, приходив і дивився, бо в нас була біда. Дах автобуса зварювався, ну півавтоматом, але була навіть така біда, що їхали наші автобуси під час дощу, і знаєте, то, як пародії показували, що люди сиділи в автобусі, але накриті парасольками. Бо стікала вода. Дах, зверху дощ стікав. Ну і я йшов дивитися, хто є, бо були і кваліфіковані люди, а були такі, що не вмів нормально. То я лазив, дивився і руками, як кажуть, щупав, і провіряв. І то провіряв, і то провіряв. А потім даже до себе піднімаєшся на третій поверх, то там були такі лази, що треба було перше піднятися на четвертий, потім коридорами спуститися на третій, потім вже зайти до себе в кабінет. Ну і раз в тиждень проводилися наради з спеціалістами заводу. Це було тоді називали Красний уголок чи Світлиця почали називати. То там збирали спеціалістів, які, які вели виробництво всьо. В основному інженери і технологи. То раз у тиждень так збиралися. А коли вже кінець місяця, коли треба було здавати ті автобуси, я кажу, що ми якось рекорд зробили за цілу добу, бо було день і ніч, здали 18 автобусів. Я, як головний технолог був і головний конструктор такий був Москальов, і директор тішився, що наша служба за останню добу дала 18 автобусів. Уявляєте. А тепер виробництво в місяць по один, по два, по три автобуси і то ще не завжди. Так що таке було виробництво. І наради, коли вже кінчалися місяці, в кінці місяця, то директор вже проводив сам ті наради. Бо ще там не дав, той не дав таку деталь, в того зупинився станок, у того ще там щось сталося. І каждий раз розбирали. І в ті останні дні, то кожен день мінімум по півгодини, а й то година, навіть більше займалися розбором, чому не зібрали, чому не випустили і так дальше. Такий був процес. Тоді було обов’язково".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.