Сергій згадує досвід роботи на ВО "Промінь" після закінчення школи:

"Мені в голові було байдуже де працювати. Просто в моєї мами була на роботі напарниця, а її чоловік був начальником відділу кадрів, здається, чи то шкарпеточної фабрики чи ще якоїсь фабрики з того об'єднання. Мама сказала, підеш до нього, тебе запишуть. Попрацюєш перед армією певний час, не маєш що робити, ти вже не вступив нікуди. Ну і я якби туди пішов. Мене прийняли якимось вантажником, вантажником, на якийсь, там, другий цех шкарпеточної фабрики, здається. Це було об’єднання дуже таке неймовірне таке, здається, розкидане по всьому Львову. Я потрапив вантажником на цех другий. Це якийсь цех вважався не в центрі, а на окраїні «в чорта на кулічках – на вулиці Городоцькій, тоді вона називалася 1-го Травня. Якщо піднятися трошки вище від цирку, туди піднятися вгору. По тій вулиці, що цирк, от піднімаєтеся, піднімаєтеся, там починаються будинки. Там через пару будинків у дворах знаходилася ця фабрика шкарпеточних виробів і називалася вона Другий цех… Великий цех. Там можна було з одного боку зайти просто через браму таку, через під’їзд, а з іншого боку була така велика брама для машин. Вони заїжджали туди, привозили сировину і забирали продукцію звідти. От це була моя місія вантажити. Розвантажувати товар і завантажувати продукцію туди. Ну, і робота була не така вже і пильна. Але, знаєте, якось так на той час в деяких колах молоді просунутим було модно бути вантажником. В мене робота була непильна, я там, нас було двоє вантажників. І виявляється, що там по штату було два вантажники, але мій колега постійно пив, зловживав алкоголем. І тому мене взяли якраз, я потрапив під той період, коли він вчергове потрапив в запой. І я якраз виявився в нагоді дуже. Якраз поки він дуже був в запої, я там за двох працював. Ну і відповідно мені заплачували, платили півтори, може там, на процентів двадцять більше. Приходив туди зранку, на дев’яту чи восьму, я вже не пам’ятаю, починав з того, що приїжджала машина з мішками з бабінами, в кожному мішку було по двадцять бабін. Бабіни важили по кілька кілограмів. Ну, я вже не пам’ятаю, це по кілограмів вісімнадцять, двадцять. Ти мусив з машини зняти ту бабіну і віднести в цех. І так десь півгодини там носити, може трошки більше, може хвилин сорок носив там ті мішки з бабінами. Відніс, скинув. При чому скидав не просто в цех, а кожній треба було швеї скинути, саме до неї. Бо там стояли машини ті швейні. Я кожній мусив принести, там машин було багато, кілька десятків машин було. Ну, до неї занести, потім в склад ще донести. Бо там був склад, в склад ще занести кілька мішків. Вони протягом доби видавали ті мішки. От така була початкова робота. Потім я мав певний перекур. Ну, умовно кажучи. В мене не було таке, знаєте, що чітко працював. В мене робота була така більш-менш творча. Розвантажував мішки, маєш вільний час, потім береш щось збираєш. Потім треба було збирати ті всі речі, що вони шили. Знову по мішках те все вже пакувати. Я пакував в ті мішки вже сам, в мішки закладав, і вже чекав, коли машина приїде чергова. Я тоді складну продукцію вже віддавав туди. Так само відходи збирати, відкидати, збирати. Машина могла приїжджати кілька разів на день. Один-два рази. Так що в будь-яку мить я мусів підірватися, опа. Свого місця особливо так не було. Я переважно сидів на складі з складівщицею. Там так я постійно був в русі".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.