Ігор, інженер конструкторського бюро ВО "Полярон" з 1988 р., згадує дитинство:

"...На Новому Львові, вулиця Угорська. 64-го року, як от виріс, і краєвид «Полярон», так і, так і. От зараз приїжджаю і практично, бу, таке враження, як його не було, так. Особливо коли ше те, демонтували центральну прохідну, от. Так шо, та, дитинство «Полярону». Тобто тато працював, як з армії, шо там, 53-й, він з 56-го року працював на «Поляроні»...

...Тобто з дитинства я пам'ятаю, шо наші оці будинки, ну, це все були практично так, в наших будинках це, уявно, третина це була, ну, не третина, відсотків двадцять ‑ це були військові або пенсіонери. Відсотків десь, якась частка були спортсмени, так. Бо сусід у нас, то був, от квартира в квартиру, такий був Соколов, от, він був якийсь чи чемпіон, чи призер по конкуру, Токійська олімпіада, та, 68-й рік, та. От наші квартири були сусідніми. Я з дитинства пам'ятаю, от, до них ходив, у них там красота, коні погруддя. Ну, тобто він виграв, він був якийсь дуже відомий спортсмен, дуже відомий, тобто Олімпійський чемпіон, мені здається, Олімпійський чемпіон по конкуру, от...

...Ну, тобто ми туда ходили, тобто там, але по коліях, тому що через ліс не ходили, от, йшли туда по залізничній колії, до Персенківки йшли, потім направо. І по колії, як тягнули туда танки, то ми так собі час від часу на танкоремонтний завод ходили, шось там, крали там якісь, спалений патронташ, іше шось. Ну, таке, шоб для войнушки. Це ж основний, основна забава була, палити вагонь, кандріки назвали, і там грати у войнушку, тобто от. Ну, і там, всьо решта, там, взривпакети, пітарди, скобки, арбалєти, каміння, карбіди..."

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.