Емілія, співробітниця відділу головного технолога ВО "Полярон" з 1983 р., згадує дитинство:

"І.: Розкажіть трішки – де ви народилися, хто ваші батьки.

Р.: Я народилася у Львові у 1965 році...

...З Головацького ми переїхали пізніше в район Наукової. І так ми жили на Науковій весь цей час. Район Наукової. Ось. Що ще вам розповісти? Батько мій водив мене, я пам'ятаю по музеях. Ми з ним ходили перед школою, в початкових класах, і він мене всіх львівських музеях поводив...

...З району Наукової на вулиці Артема, ми жили, будинок, 73, якщо я не помиляюсь. І там, там зараз стоїть садочок. Але в той час, коли ми там оселилися, там не було нічого. І коли той садочок будували, я пам'ятаю, там, ну, ми діти, звичайно, всі бавилися на подвір'ї, всі разом виходили, великі, маленькі, різні ми були, бавилися на подвір'ї, і я пригадую, що коли почали будувати той садочок, звичайно, вивозили землю на вантажівках. І я не знаю, нам було дуже цікаво. Такі величезні машини, ми за ними дивилася. І от дуже хотілося нам звичайно в тих машинах покататися. Це ж який був рік? Це ж 70-й якийсь там. І я пригадую, що водії давали нас, в кабіну садили кілька дітей, там місця багато було. Ми маленькі. Ми поміщалися, по двоє, по троє нас в машині. І так було цікаво їздити в тих машинах. Не знаю, я не пам'ятаю, чи ми їздили, я не думаю, що ми їздили десь далеко, до того, де вони землю викидали. Мабуть, вони нас садили в кабіну, відвозили на сто метрів та й казали, йдіть вже додому. Але це залишилося в пам’яті з будівництва того садочку. Це пам'ятається..."

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.