Юрій, інженер-конструктор "Електрону" з 1967 р., ділиться згадками про дитинство:

"І.: І власне перше запитання до Вас буде, це коли Ви народилися, і де Ваше дитинство пройшло.

Р.: Я народився в 41-му році, 18 серпня в місті Броди. Батько мій був українець… Він одружився з єврейкою… то що я знаю про свою маму, це з розповідей батька… І батько з мамою в 40 році 7-го травня пішли, розписалися А я народився 41-му десь в червні кінці… Дідо казав, коли німці на Броди бомби кидали. Коли він так казав так офіційно, коли мене треба було записувати до школи, це був 48-й рік, мені було сім років, а в мене не було метрики. Тому що правильно зробили і батько з мамою, і дід з бабою, що не пішли мене реєструвати мене до німців. Тому що німці потім видали такі накази, що навіть якщо чоловік, допустим, одружений з єврейкою і він не є євреєм, все одно він рахується євреєм і він міг попасти під репресії, під якусь акцію, бути вивезений в Белжец або бути десь розстріляний в лісі. А дітей так само не, як то кажуть, не берегли німці. І тому я живу фактично на нелегальному становищі… І щоб не було ніяких проблем, і в сім'ї, і там юридичних, там всиновлення, і так далі, то він відразу в ту метрику вписав мені українську маму, свою нову дружину. А моя мама, як то кажуть, як пропала в 43-му році … Бо вона була під час облави заарештована у Львові, батькові передали, що ми бачили твою дружину, яку німці садили в машину і кудись повезли. І якщо вона не повернулася на протязі півроку чи року, то ніхто вже євреїв в цей час не чекав, знали, що то вже нема чого шукати. Мені тоді було два роки, коли мама загинула. І батько в 44 році одружився, вже через рік з українкою. Вона сама була зі Львова. І він десь в 45 році, ну коли вже радянська армія зайняла Львів, він приїхав у Львів. Але дідо з бабою мене туди не віддали, я залишився в Бродах і ходив там два роки до школи в 1 і 2 клас. Но а потім вже переїхав до Львова, влився нову сім'ю. То вже в мене були братик і сестричка. Сестра 45-го року народження, а брат 46- го року народження. І я тут продовжував ходити до школи у Львові. От.

І.: А я хотіла, от Ви сказали, що Ви ще малою дитиною приїхали до Львова – от як Ви пригадуєте місто, коли Ви приїхали до Львова, яким воно було?

Р.: Я жив, батьки мої жили на вулиці Покутській. Та вулиця Покутська, вона знаходиться в районі кінцевої зупинки трамваю четвірки на Замарстинівській. І я в основному, ну знав свій район. Школа 78 була, також там в кінці четвертого трамваю. Я вчився в 78 школі і в основному, як то кажуть, знав цей район. Але до міста, як батьки казали, ми ходили. Завжди треба було перед початком школи купити дитині вбрання якесь, щоб вона мала в чому в школу ходити. Я пам'ятаю, що я вже десь, майже до 10-го класу в мене шкільна форма була одна. Як лижний костюм. З такої, досить такої цупкої фланелі були штани, які знизу застібалися і така курточка… Так що ми ходили час-від-часу до міста. Ну і батько водив, показував. В основному я з батьком ходив, бо брат, сестра ще маленькі були. І він мені показував, які гарні будинки, які гарні церкви, і розказував, як тут було за Польщі. Ну по його оповіданнях - за Польщі було все добре. А потому, як нам в школі розказували, то за Польщі дуже експлуатували трудовий народ, а пани жили добре, а народ вже погано. Ну я з цим був згоден. Тому що ми жили не дуже добре. М'ясо в нас було тільки в неділю. А батько мій був швець, і він працював на взуттєвій фабриці номер 3…"

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.