Ольга, вихователька відомчого дошкільного закладу ВО "Полярон" в 1983-1988 рр. згадує прогулянку по території підприємства:

"...чесно вам скажу, я раз була на території того заводу, то там ті труби, то все таке чорне з середини, ті
фасади, вони ще якось так трималися, а всередині були, ну, як вам сказати, ну, витоки, ну не найкраще. Бо то було промислове будівництво, ті такі труби, оті такі, як вам сказати, оті вулички між тими корпусами, корпуси таких всередині були темно-вишневих тих кольорів. Отак як був той основний корпус, то вони там всі середині і було, що позаростало тим виноградом. Що воно таке. Ну, чесно вам скажу, страшно було ходити. Люди які там працювали, наприклад, від прохідної, до остатнього цеху, то я раз йшла півгодини поміж тими, там було площа була дуже велика. Розумієте? От просто, там їздили якісь малесенькі ті автокарчики, якщо щось треба було, десь, комусь перейти. Але по території заводу старалися люди, от як прийшов в цех, не було такого, щоб бігали з одного цеху в другий. Бо там пильнували. Охорона була, все. Але чесно вам скажу, ті такі страшні труби, та вентиляція, що була. Бо там було все-таки виробництво трошки
шкідливе, то все, там вентилювалося і воно таке гнітюче було видовище. Бо як побудували, то все потім не малювали, нічого, і воно так, знаєте, дуже робилося такими тосклим, темним, то все зверху, воно ніби там трошки помальоване десь було, а всередині було так страшнувато, такі катакомби були. Я раз туди пішла, бо треба було в медпункт, там проходили медогляд.
Бо кожних півроку ми мусили, бо ми з дітьми працювали. В нас були санітарні книжки і вони знаходилися в нас в садочку в медпункті, але там були такі, що треба було здавати. То так як заходив, то якось так було страшно. Так, як попадаєш в якусь таку, як вам сказати, зовсім інша атмосфера, якась така страшна, гнітюча..."

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.