Роман розповідає про дитинство та юність в 1940-их роках на Львівщині:

"І.: Я Вас буду трішки питати загалом про Ваше життя і також роботу на ЛАЗі. Перше запитання – де Ви народилася, де пройшло Ваше дитинство?

Р.: Ну, значить, ну де народився – тоді була Дрогобицька область, я народився в Стрийському районі, село Лани-Соколівські. Народився 13 грудня 1931 року. Я був, я був четвертим сином у батьків. А у нас взагалі в сім’ї було до зрілого віку дожило шість синів. Ну а в 59-му році Дрогобицьку область ліквідували і приєднали до Львівської. Так що ми з 59-го року – Стрийщина стала районом Львівської області, ну, і, відповідно, і Дрогобич став районом. Так. Що вас ще цікавить?

І.: А як так сталося, що Ви потрапили до Львова?

Р.: Як то сталося, була війна, була комуністична система. Під час війни я до школи не ходив, а після війни прийшли хлопці з лісу, побачили, що у мами, бо тата вже не було, тата німці взяли до тюрми і з тюрми його не випустили. Вони навіть не дали нам його захоронити. Що сталося? Ніби, пускали такий слух, що тато ніби відмовився від їжі і помер ніби від голоду Але чому не дали тіло захоронити, так і до нині ми не знаємо, і де його захоронили не знаємо. Пам’ятник ми зробили в Стрію, але де він захоронений, чи захоронений взагалі, ми нічого не знаємо. І так було, що я три роки пропустив навчання, потім пішов до школи. Хлопці з лісу прийшли і сказали мамі, бо мама була одна, було вже тоді, а радянська система в тюрму запхала того старшого Якима. Ну і я пішов до школи. І закінчив в Подорожному, таке село є рядом з нами. Воно тепер одна сільрада на два села. Я закінчив сім класів і перейшов до Стрия. Вже брат вернувся з тюрми був з Росії. І ми жили в Стрию. Я жив в Стрию і ходив до середньої школи в Стрию. А потім мене радянська система обдурила. Покликали мене ніби до армії, бо я був по віку. Але тоді ніби був закон, так як і тепер, що з середньої школи з освіти, скільки би він років не мав, ціла людина, то до армії не брали.

І.: Так, так.

Р.: Я нагадав їм про цей закон, а вони мені кажуть, ну якщо, якщо ти не даєш згоду, щоб тебе забрали до армії, то ми заберемо старшого брата Ярослава, який працює на заводі Стрийському вагоноремонтному, а він, каже, ще такі заробляє гроші, то ми його заберемо. Но я прийшов додому, подумав про таку ситуацію, розказав мамі і братові Славкові, і кажу, напевно я згоджуся. Нехай Ярослав лишається, хай Ярослав заробляє якусь копійку, щоб вдома … Бо вдома ще були два молодші брати і старший Ярослав. Ну і я згодився, мене відправили, забрали до Дрогобича, з Дрогобича поїздом – товарняком сім днів нас везли до Ленінграду. Ну і поки я взнав адресу, написав мамі, де я є, а відповідь від мами була, що Ярослава вже забрали до армії. Тобто потім виявилося, що мене, тоді був воєнрук в школі такий, що мене зі школи випихали, бо ніби я забажав чи, ну, ну як перешкоджав щоби молодь вступала в комсомол. Бо мені від Стрия до села майже двадцять кілометрів, то ліси і так дальше. Тоді хлопці з лісу дуже добре відсліджували хто переходив на радянську систему, хто помагає радянській системі окуповувати наші, наші … Ну але мені ніхто навіть і не пропонував, щоби я йшов. Хотя я би не йшов, но ніхто й не пропонував, щоби я вступав до комсомолу. Ну і так я попав в Ленінград в армію. А Ярослава через три тижні, десь через місяць я взнав, що його відправили на Сахалін, а другий брат зверзу Василь був під Китаєм. Так що ми одночасно – три брати служили в армії. Другий зверху Василь під Китаєм, Ярослав на Сахаліні, ну а я в Ленінграді..."

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.