Розповідь Михайла як приклад вирішення "квартирного питання" в 1960-1980 роках:

"І.: А скажіть, будь ласка, Ваше житло, тобто, я так розумію, коли Ви приїхали до Львова, то Ви ми жили в якомусь гуртожитку від заводу?

Р.: В гуртожитку на Левандівці.

І.: Це був гуртожиток від Автонавантажувача?

Р.: Від заводу. В гуртожитку кімната, 3 чоловіки, гуртожиток новий, і умови були, так. Потім, коли вже женився, вже в сімейному гуртожитку тільки став на чергу, була черга на сімейний гуртожиток, то нанімали з дружиною квартиру. Ну і жили десь більше 5 років на квартирі. А потім отримали сімейний гуртожиток, одну кімнату, потім дві кімнаті. А вже потім

І.: Це на Левандівці теж цей сімейний гуртожиток?

Р.: Нє-нє.

І.: А де?

Р.: Це на Рясне.

І.: На Рясне, то теж від заводу Автонавантажувача.

Р.: Так. Там вже завод був, цей новий завод і там ми побудували свій цей другий гуртожиток – чисто сімейний був. Там кімната, але вже нова така. Кімната 17 метрів квадратних, кухня окремо, санвузел окремо. То їсть, не такий гуртожиток, як … Маленька кімната, тільки-то, що назвалось гуртожиток.

І.: Це фактично повноцінна квартира.

Р.: Так. Це є повноцінна, з гарячою водою, з холодною, з сміттєвідводом, і так далі. Просто коридор і в коридорі з одної сторони кімната, друга, така. Але кожний собі господар в своїй хаті. То вже після того, вже більше почали. Ну, бо ти стояв на черзі, пока отримав повноцінну, ну, чотири кімнати. Бо не було можливості. Так був тільки кооператив, де можна було купити, но там така черга, що, що нереально було. Ну і треба було мати гроші, можна так говорити. Хоча ті квартири стояли коштували 800 чи 900 рублів - одна кімната. Але треба було попасти в ту чергу. Бо вже людям давали, які багато проробили, ставали в ту чергу, бо такого житла мало будували. А так то все завод будував. Завод будував собі, ну СУ-11 - строїтельні підприємства будували ці панельні, все Рясне. Рясне почалося, ми будували для своїх робітників гуртожитки, конвеєрні свої дома будував, Електрон свої дома будував, це все, ті заводи, які були в Рясне, то всі будували своє житло там. Це був такий чисто промисловий район.

І.: Ну так, так і було.

Р.: Так і залишилося. А вже Рясне – 2 – це все житлові будинки там були.

І.: А от Ви прожили з сім'єю в тому сімейному гуртожитку прям до кінця роботи на Автонавантажувачі?

Р.: Нє-нє.

І.: Чи може отримали вже квартиру?

Р.: Нє. Я там прожив, я одну отримав, другу отримав, третю отримав. Сім’я росла, я з одної кімнати, пішов на дві кімнати в другий дім. Ну от так. Десь років 15-16 я прожив в тому районі.

І.: В сімейному гуртожитку.

Р.: Ну то рахували сімейний гуртожиток. Однокімнатна – сімейний, двокімнатна тоже – сімейний гуртожиток. Ну рахувалися сімейні гуртожитки, але це були повноцінні квартири, розумієте. Дві кімнати - одна щось 18 метрів, менша дитяча там 12, ну, кухня, все, санвузол, ванна, то що рахувалося гуртожитком. Так аж потім вже в кінці, то вже отримав повноцінну квартиру.

І.: Від заводу повноцінну квартиру?

Р.: Все від заводу.

І.: І це також на Рясне?

Р.: Все на Рясне. Потім я вже поміняв, щоб я, але це вже, це вже зовсім друге. А так все від заводу. Тисячу людей стояли на черзі, тисячу квартиру будували і так все йшло по черзі.

І.: А Вам, допустим, чи вашим колегам доводилося брати участь в будівництві цих будинків?

Р.: От ви стояли на черзі, ваша черга підходила, от, в будівельних організаціях тоже не було людей, от ви йшли, ми відпускали, ваша черга, ну там, 5-6 чоловік з цеху йде, підходить черга, вони йшли на будівництво, здали будинок, вони переселились, потім пішли на свої робочі місця. Так було, помагали ми будівельним організаціям. Кроме того, що ми самі будували, де СУ-11 отак брали людей. Просто, черга підходить на будову. Ти там відробляв своє, пока не здали дім, ти вже отримував орден. То їсть ти вже будував. Вірніше закінчував будувати такі. Ну там не є, що ви там мали якісь такі, но будемо говорити, слюсар-інструментальник, він не є будівельник, але там такі різні роботи. Брали там підносити, хто навчився можливо, вже більше такі, що мурувати. Ну то, я вже там тонкощі я не можу сказати, бо я їх не знаю. Но віддавали людей всіх згідно черги, але йшли люди відробляти.

І.: А от коли Ви отримували, допустим, цю квартиру в сімейному гуртожитку, чи потім вже повноцінну квартиру, от, в якому стані була ця квартира, яку Вам віддавали – тобто вона була вже повністю придатна для проживання? Як вона виглядала, вона Вам подобалася?

Р.: Взяв ключ, помив підлогу, помив вікно і все. Газова плита є, електрика є, світло. Що ще там таке? Все. Помив підлогу і вікна, і живи собі. В свій час, коли ми здавали десь в 70 роках, то що на Любінській ми брали, то навіть паркет був пастовний повністю. Ну, з одної сторони, як вам сказати, кожна людина приходила, хто як міг, хто зразу вселявся, хто там мав можливість ще зробити побілку під свій лад. Допустим, так як я зняв ці, як ми називаємо, шпалери, а побілив. Ну хто, як міг. Але якщо ти не мав бажання, заходив зразу і живи собі, завозь меблі і все. Не було нічого. Все було готове. Крім того, що навіть мили вікна. Ну будівельники здавали, бо я був там в тій комісії по прийомці, то там все мало бути. Мало бути кабель антенний, мала бути радіоточка, мало бути при домі, де ти міг собі білизну вивішити, обов’язково мало бути. Це все входило в це. Це досить цікаво було. Не так просто, дім здали, а все мало бути, як було записано. Комісія все провіряла, чи в кожній кімнаті є радіоточка, чи є всюди світло, ну, чи ліфт працює, все, все, що було записано в умовах, все мало бути".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.