Галина, конструктор відділів кузовів та шассі в 1970-1980-их роках, згадує начальство та колег:

"… Ну я кажу, що ієрархія, у нас ієрархія постільки-поскільки. Ми якось з повагою відносилися до своїх начальників. В першу чергу через те, що наші начальники були справді хорошими людьми, справедливими, но вимогливими, але розумними. Вони займали свої місця заслужено. Не по якихось, там, блатам, чи ще по чомусь, вони по знанням. От в ВКЕІ Автобуспромі моїм начальником відділу був Старінський Олександр, я казала, це була дуже знаюча людина. Він міг підійти до любого із конструкторів, міг порадити, міг подивитися чим ти займаєшся, міг задати дуже доцільні питання. Не так, о, чим ти тут занімаєшся? А чітко – А, оце ти робиш, так, а що ти тут робиш, а що тут нового, а як ти вирішуєш це питання? Тобто, ну, знаючі люди. Моїм, я була в відділі – це називався відділ двигуна, тоже там займалися установкою двигуна, установкою – оце акселератора установа, установкою охолодження, установками топливних баків. Ну, не гальмівними. Іще, ну такі от були всі дуже цікаві і дуже складні установки. І начальником сектору був Нагорняк такий. І він так само був дуже вимогливий, ну дуже вимогливий, але так само дуже людяний і дуже знаючий. І так само в нього можна було попросити любої поради, користувалися ми досвідом наших шефів…

І.: … Ви з чоловіком познайомились на роботі, так? Розкажіть про це.

Р.: Ну познайомилися, ми просто працювали в одному відділі, сиділи поряд. І спочатку якось по роботі щось один в одного питали, пізніше ми, і він, і я, ми дуже любимо музику. Ну я вихована рок-музиці на Пінк Флойд, на таких. Ну і ми з ним сперечалися, там, хто, що, які він любить, які я люблю. Якось навіть спочатку сперечалися. А пізніше почали обмінюватися книжками. Пізніше, просто в мене було дуже багато друзів, ну мене оцей єврей Віталій Маркович, він дав мені кличку, яка в мене була – Пастер Шлак, до мене дуже багато приходило моїх друзів, як чоловіків, так і жінок. Чимось ділилися, чимось радилися. І от мій чоловік, він мені якось сказав, що: - Галя, - каже, - в мене таке враження, що ви як якась бурна ріка, а стою і навколо вас життя вирує, а я ніби стою на березі ріки, і ніби би її бачу, а вона мимо пролітає, мимо проходить! А можна я буду вашим другом? Так, як ці інші друзі, які ми з вами спілкуються». Я кажу, можна. Чого ж не можна. Я завжди рада дружити і завжди радо дарувати гарні почуття і емоції людям, які навколо мене. Отак ми почали нібито товаришувати. Обмінювалися книжками, пізніше якось пішли в кіно, пізніше якось пішли на дискотеку, пізніше якось так пішли-пішли, пізніше, і начали зустрічатися".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.