Володимир, працівник ВО "Електрон" з 1975 р., починав регулювальником, згадує колег та друзів по роботі:

"І.: А от ще би я хотіла трішки запитати про стосунки з вашими колегами. От Ви були і робітником і на вищих посадах, потім на нижчих, от які взагалі були стосунки з начальством, з вашими колегами.

Р.: Ну як вам сказати, мені ті стосунки подобалися. Бо вони були щирі, ніхто не займався фальшем, в нас в цеху таких не тримали людей. Цех був специфічний. Ну робітники в мене були на голову вище від 3, 9. На голову вище. Я мав
регулювальників, то є одні інженери. Якщо він регулював модус, то він його знав на рівні інженера. Схему, процес, всьо знав. Так, він не знав згортку, він не знав живлення, він не знав радіоканалу, але то то він знав, він говорив з інженерами
інституту на рівні. Тому там інакші не затримувалися. Як хто прийшов слабший, ну наприклад тех. бюро, прийшло до нас такі два молодих, Петро був інженер, він затримався, Богдан нє, він мусив іти. Всьо. Тому з людьми в мене були
нормальні стосунки. Ми навіть зараз, я спілкуюся з різними. І з колегою Жарком. Як казав Сторожинський, що ви би ще побалакали з Жарком, от. Він був регулювальником і я був регулювальником, в футбола разом грали. Потім він майстер, я майстер, він старшим майстром, я технологом. І отак ми йшли паралельно, тримаючи відносини. То з керівників. Ну з начальників, вже, на жаль, нема нікого. Ні, Горгота ще є, і Кухар. Ну як бачимося, то обов’язково на каву йдемо, то має бути желєзно. От. Хотя вони старші на десять років від мене. От як я був начальником цеху, я був от наймолодшим начальником цеху, з складального цеху - з основних цехів на Електроні. Але мені було 37 років. З 3 цеху 53 і з 9 цеху 59. І вони всі дослухалися до мене. От як я сказав, Володю, що в тебе за ситуація, кажи, щоб ми не вляпалися. От. В цеху в мене, один заступник начальника цеху Кортій, він з 42-го року, один то був Костюк другий, то був 52-го року, енергетик був з 41-го року, Горгота механік 42-го року. І ми з ними нормально співпрацювали. Тобто не таке що, що вони на мене обіжалися чи що. Але в мене було всігда правило – люди прийшли працювати, люди прийшли заробляти гроші, а ми повинні їх обслуговувати. Значить тоже повинні працювати, і якщо хтось щось проштрафиться, в мене був щоденник, як і в любого керівника, і тепер плачуть. Прощайтеся, всьо, премію зняв всю. То було без розмов. Ні не помагало, щоб то хтось ходив просив, не просив. Могли казати чого то його наказали на 50 рублів, а мене на 40, чи на 60. Але наказані були всі.
Колега, не колега. Після роботи могли пити сто грам, і на футбол разом ходили, всьо. І я тепер спілкуюся. От в мене Славік Бережницький, він працював регулювальником, і Іван. І мої колеги працювали тоже регулювальниками. Я як став начальник, то він казав, як до тебе говорити, був Володя, Володя, а тепер треба говорити Володимир Анатолійович, я буду Анатолійович говорити. Як виходить за прохідну, я кажу, слухай, Іване, вже не говори Анатолійович, я вже за прохідною. Ми підтримуємо відносини..."

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.