Михайло оповідає про Автонавантажувач після 1991 р.:

"90-ті роки прийшли, завод викупили росіяни. Викупили так наскільки нагло, що були в нас ніби свої якісь бонуси. Бо ми працівники. Але приїхали два парня з Санкт-Петербурга, вони вже мати більше бонусів, чим ми. Ну викупили десь в Києві без нас, і так і завод викупили. Викупили, на мою думку … Я з ними пропрацював три роки. Я зрозумів, що там, короче, почали грабувати завод. Бо там, будемо так говорити. Розпродавали все, що тільки можна було розпродати. Я звідтам пішов, бо я зрозумів, як мені сказали хлопці з податкової інспекції, що тут тобі вже, вибач, но крім тюрми, тобі нічого. Тому, що всюди твоя подпись. Ти є гражданин України. А вони що, вони нині взяли і завтра поїхали, і шукай «вітра в полі». Так я втихую написав заяву скоренько, дві неділі відробив. І будемо говорити, не пішов, а втік. Тому що зрозумів, що життя таке, що там до нічого доброго не доведе. Завод почав валитися після того, я пішов, через два роки він пропав зовсім.

І.: Це десь був десь 93-й рік, я так підозрюю.

Р.: В 2003 році я звільнився.

І.: Так, коли ви звільнилися?

Р.: В 2003 році я звільнився.

І.: Ясно. Не одразу, коли приватизували.

Р.: Так, так.

І.: Ще Ви поробили.

Р.: Ну то, а спочатку ми самі давали раду. Все. що от таке моє життя. Подробності не буду говорити. Тому що завод ділився, то ми зробили з … Було в нас Відкрите акціонерне товариство, ми зробили собі чотири дочірні підприємства, щоб легше було виживати, розумієте. Бо завод мав маловантажних автомобілів, середніх автомобілів. В нас був завод спецтехніки. Це 31 цех, які працювали, тільки військові - військову продукцію. Це автонавантажувачі для загрузки … Ну приспосіблення для ракет і так далі, так далі. Ну, так, в такому розумінні. Ну якщо брати по полочкам розкладати, це дуже довго і, і нецікаво.

І.: Нє, це власне цікаво цей момент вже саме приватизації.

Р.: Ну приватизація. Ну, треба було виживати, треба було людей десь давати. Але, але що? Саме головне це було що – Реалізація продукції.

І.: Ну так.

Р.: А вона нікому вже не потрібна. Союзу нема, всі виживали, як могли, ніхто не дивився. Тільки десь аби робити. Так потихеньку все почало загнивати, розпадатися. Так і ми розпались. До викупу заводу все розпалось. Думали, прийдуть росіяни, щось нам поможуть, а в результаті довели до кінця і завод - одна назва лишилась. І так більше, більше такого заводу, як він був, уже немає. Нічого, вони в Росії, це наскільки я розумію, що вивозили не всю оснастку звідси, ну, щоб там зробити свій завод. Але щось я не чую, щоб той завод десь працював. Це все, що було на заводі, вивезли. Вплоть до плитки з підлоги. Все це потім вже розпродали, вже без мене, завод. Там де завод був, зараз житловий комплекс".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.