Юрій, інженер, заступник директора заводу в Рясному в 1990-их роках, описує реорганізацію виробництва:

"Ну і знову я вертаюся до того до своєї трудової біографії, що мені запропонували ліквідувати ті заводи, які не працюють. Значить, коли прийшла українська незалежна ринкова економіка і всі заводи зупинилися, то зупинилися і ті заводи в районах. Всі вони. Вони вже не робили для головного нічого, тому що не було з чого, не було грошей. А грошей не було, тому що з'їла інфляція. А інфляція була така, що якщо заводові треба було допустим 10000000 для того, щоб закупити все-все-все на місячну програму випуску телевізорів, коли не було інфляції, то на наступний місяць знову треба було тих 10000000, і все купували. А коли пішла та галопуюча інфляція, то за ті 10000000, допустим, першого числа якогось там місяця ще можна було щось купити, але вже десятого числа того місяця воно вже коштувало не 10000000, а 100000000, і до кінця місяця за ті 10000000 вже можна було купити таке, що можна було зробити всього 10 телевізорів. А треба було брати гроші десь, а банки гроші не давали. Тому що при такій інфляції давати кредити банкам невигідно. Першого числа я взяв 1000 карбованців банку, то я тридцятого по існуючих законах повинен віддати також 1000. Але тридцятого та тисяча то вже буде 1 рубль або 3 рублі, а не 1000 рублів, за рахунок інфляції. То банки кредити не давали. Ну і заводи не мали виходу, зупинилися. Всі дружно зупинилися. Але, кожне з цих підприємств, то є юридична особа, воно має якийсь штат. Ну робітників вони позвільняли, робітники самі не сиділи, вони шукали, де гроші заробити. Завод немає роботи, немає зарплати, чого тут сидіти. Почали закордон їздити або в Росію дрова рубати. І всі ті підприємства вони існували фактично. Тому що підприємство, воно, як людина. Воно, коли народжується, людині видають метрику, що вона народилася, а підприємству видають свідоцтво про державну реєстрацію такої юридичної особи. І воно там має: статут, печатку, свідоцтво про реєстрацію державну, і так далі. І воно числиться на обліку в податковій. І податкова хоче, щоб головний бухгалтер кожного місяця здавав звіт, або кожного кварталу хоча би. А підприємство стоїть, воно нічого не робить, ті звіти фактично ну, в звітах же не будуть писати скільки за цей час вкрали, от, і не можуть ні в податкову подавати звітність. Але в підприємства залишилося ще якесь майно. Якісь будинки, меблі, прилади, на складах якісь залишки продукції. І то все треба охороняти, тримати бухгалтерів, і так далі. Тобто підприємство так, як людина, має метрику, має, де жити, де їсти, де спати, і так далі. Але якщо воно вже хоче і не має звідки, ні їсти, ні спати, і жити йому вже не хочеться. То його треба, як написано в Біблії достойно поховати то підприємство. Тобто піти в ті відділи державної реєстрації і написати - подати документи на скасування державної реєстрації. Але то не так просто зробити. Значить, ті органи, які то все роблять, їм треба подати документи – а що у вас на обліку є з матеріальних цінностей, а чому ви то не продаєте і до того часу не продали, а чи ви віддали всі борги по зарплаті своїм працівникам? І от тільки, коли оце все принесеш і покажеш, то тоді можуть тебе зняти з державної реєстрації. Тобто я собі знайшов роботу в 2001 році у юридичному відділ Електрону заступником начальника відділу по ліквідації юридичних осіб. І мені треба було ліквідувати в процесі своєї роботи - 30 отаких юридичних осіб набралося - 30 окремих підприємств. Ну, там які були підприємства? Різні. Там навіть піонерський табір, то була окрема юридична особа, якась там їдальня, і так дальше. Набралося їх. І я цим всім займався до 2008 року. Я їх всіх ліквідував".

Із повним текстом інтерв'ю можна ознайомитись за [посиланням]

Заголовне фото походить з Міського медіаархіву.